Політична діяльність і політичні технології
3.1. Політичний процес
3.2. Політична діяльність
3.3. Ефективність політичного функціонування
3.4. Політичні технології
3.1. Політичний процес
Аналіз політичного процесу – одна з найважливіших проблем політичної науки. Якщо класична політологія зосереджувалась на філософських питаннях про те, якою має бути влада, то сучасну політологію найбільше цікавлять прагматичні питання: як здійснюється політична влада, наскільки вона дієва, зважена, компетентна тощо. Велике значення мають процесуальні аспекти політики, що розкривають динаміку політичної системи, функціонування її інститутів.
Політичний процес – одне з найуживаніших політологічних понять. У найширшому розумінні політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи, зміст якої визначається виконанням суб’єктами політики своїх специфічних ролей і функцій.
В сучасній західній політології політичний процес розглядається з позицій системного, структурно-функціонального, бігейвіористського, інституційного та інших підходів як
сукупність дій по забезпеченню формування, зміни, перетворення та функціонування політичної системи (Д. Істон, Г. Алмонд);
”результуючий вектор” політичних воль, інтересів та ціннісних орієнтацій суб’єктів тої чи іншої політичної події (Г. Лассуелл, Г. Меріам);
трансформація політичних інститутів (С. Хантігтон).
В основі виникнення та розвитку політичного процесу лежать потреби та установки суб’єктів політики. Джерела розвитку політичного процесу можуть бути як внутрішніми, тобто викликаними регламентом відносин та рівнем політичної культури, так і зовнішніми, тобто розміщеними за межами процесу, що розглядається, але перебуваючими у сфері впливу його учасників.
Зовнішніми джерелами розвитку політичного процесу виступають духовні, матеріальні, організаційні, інформаційні та інші ресурси суб’єктів політичної діяльності. Вони визначають інтенсивність протікання процесу, ієрархію його учасників. Саме зовнішні джерела вступають у якості об’єктивної основи політичних процесів, яка розглядається як вихідна умова, передумова існування певного явища чи системи явищ.
Структурними елементами політичного процесу виступають різні процеси, які подаються на схемі 3.1.
Політичний процес може розгортатися у різних просторових межах – на рівні будь-якого політичного співтовариства, що в тому чи іншому аспекті виступає як єдине ціле, як система. На цій підставі можна виділити світові (глобальні), регіональні та національні (у державницькому розумінні, тобто внутрішньо-державні) процеси. Про світовий політичний процес можемо говорити у випадках, коли міжнародна співдружність виступає як цілісна система держав із притаманними їм інтересами, з певними політичними структурами, діяльність котрих, так само, як і взаємодія окремих держав, є ланкою світового політичного процесу.
Об’єктивні умови існування, спільне історичне минуле, подібні проблеми сучасного розвитку дають підстави для того, щоб розглядати деякі регіони як систему, незалежно від того, наскільки тісним є їхнє організаційне об’єднання. А від так можемо говорити про окремі політичні процеси на теренах Латинської Америки, Західної Європи, Східної Європи тощо.
Проте найчастіше доводиться вести мову про політичні процеси, що відбуваються усередині окремих країн. Стосовно кожного з цих співтовариств поняття політичного процесу вживається як в однині, так і в множині.
В однині, коли мова йде про загальносистемний процес – функціонування політичних інституцій та сукупну діяльність суб’єктів політики в межах усієї політичної системи будь-якого рівня. В кожному співтоваристві або суспільстві він має свою специфіку, етапи і результати.
У множині термін „політичний процес” вживається тоді, коли в рамках даної (глобальної або національно-державної) політичної системи виокремлюються різноспрямовані часткові (парцелярні) процеси – сукупності політичних дій і подій, за допомогою яких суб’єкти політики прагнуть досягнути своїх специфічних ціле...
